Я працюю в КЗ КОР "Київському обласному ліцеї-інтернаті фізичної
культури і спорту", який є навчальним закладом, що забезпечує розвиток
спортивних здібностей та обдарувань дітей та молоді з метою підготовки
спортсменів до національних збірних команд України з видів спорту.
Ліцей - це моє життя, яке не
стоїть на місці. Тут усе вирує, кипить, крутиться - якщо, звичайно, докласти
певні зусилля. Очі, що горять, здивовані й захоплені вигуки, радісні посмішки,
зосереджений погляд. Це все так мені подобається! Хочеться це все бачити й чути
якомога частіше, і стараєшся, шукаєш, щось придумуєш…
Чому я педагог? Неможливо дати на це питання однозначної відповіді. Педагог - довірена особа суспільства,
якій вона ввіряє найдорожче і найцінніше - дітей, свою надію, своє майбутнє.
Доля дітей в руках педагога, в його золотому серці, він має бути джерелом
радісного пізнавального і морального зростання своїх вихованців. Жодна інша
професія не ставить таких вимог до людини. Педагог зобов’язаний бути яскравою,
неповторною особистістю, носієм загальнолюдських цінностей, глибоких і
різноманітних знань, високої культури. Змінюються умови й засоби виховання, та
незмінним залишається головне призначення педагога - навчити людину бути
Людиною.
Педагог має справу з конкретними людьми, проте його
завдання не лише особистісного, а й суспільно зумовлене - підготовка
підростаючого покоління до активної участі в житті суспільства. Саме в освіті,
у згорнутому вигляді діти роблять попередній шлях людства і засвоюють ті
результати, яких воно досягло впродовж тисячоліть.
Кожна людина проходить через чарівний, чудовий, казковий
світ дитинства. І дуже важливо, хто поведе її дивними стежками до пізнання
світу, відкриваючи таїни знань, силу предмета, науки, процесу самоосвіти й
самовдосконалення.
А.
Дістервег підкреслював, що справжніми педагогами народжуються. Тільки той
педагог залишає частку себе в дітях, хто не шкодуючи сил, творчої наснаги,
таланту, вкладає в душі вихованців найбільші скарби – душевність, людяність,
порядність.
Озираюсь на свій педагогічний шлях і розумію, що він
схожий на плинну шумну ріку. А скільки в ній підводних каменів. І все ж, вона
прекрасна. Ріка притягує до себе міццю, силою, енергією. Здається,не відходив
би від неї ні на мить.
Так і я не уявляю іншої професії. Зараз – чітко розумію,
що не змогла б обрати інший шлях. Хочеться іти вперед, добиватися нових
успіхів.
Обрати шлях педагога – не кожен наважиться. Я безкінченно
вдячна своїй родині, яка навчила мене цінити працю педагога. Постійно згадую
слова В.О.Сухомлинського «Любити можна те, чому уже віддав частину душі».
Скільки віддано за ці роки, і скільки ще треба віддати. Любов до дітей, до
професії не зникає, а кожного дня стає ще мудрішою і глибшою! Найти своє
покликання, ствердитися в ньому – це щастя педагога.
Працюючи педагогом, намагаєшся
часто відчути, осмислити, мабуть не розкриту до цих пір істину: «Хто ти,
педагог? В чому сенс твоєї праці?». Пекар через декілька годин радіє спеченому
хлібові; перукар бачить плоди своєї праці; агроном радіє першим паросткам
врожаю. І тільки педагогу треба чекати роками, щоб побачити результати своєї
праці, щоб відчути себе щасливим.
Що ж допомагає в нашій нелегкій
праці? Звичайно – любов до дітей, а саме головне – терпіння. Від нас залежить,
якими вони виростуть, адже ми за них відповідаємо.
Ось
чому я намагаюся достукатися до серця кожної дитини.
Немає коментарів:
Дописати коментар